Ordnung, чи новий світовий економічний порядок Автори: Сергій ЮРІЙ, Євгеній САВЕЛЬЄВ (Сергій ЮРІЙ, доктор економічних наук, професор, ректор Тернопільського національного економічного університету, Євген САВЕЛЬЄВ, доктор економічних наук, професор) 
Одному з авторів цих рядків ще у 1984 році довелося стажуватися в Берлінському університеті імені Гумбольдта. Під час роботи з підручниками не можна було не звернути увагу на розділи про економічний порядок, чого не було в наших книжках. Лише з плином часу, після численних тривалих візитів до Німеччини, зваживши на загальновідомі й зрозумілі без перекладу для представників різних національностей висловлювання Ordnung, Ordnung muss sein, alles in Ordnung, прийшло розуміння, що для німців порядок — понад усе. У них всенародно прийнята філософія життя з суто німецькими параметрами працьовитості, організованості, дисципліни, пунктуальності, охайності, якості та іншими нормами соціального співжиття. Проте нинішня світова криза оголила стільки проблем із недотриманням і відсутністю норм існування людства, що стало зрозуміло: у всіх народів, якщо можна так скаламбурити, не все в порядку з порядком. Ідеться про поступове усвідомлення незвичайності епохи, в якій нам доводиться жити, перехід людства до нового, посткапіталістичного типу цивілізації і, відповідно, про те, що причини кризи цього разу криються не так в економічній, фінансовій чи екологічній сферах, як у «нестиковках» нинішнього економічного порядку з соціокультурною життєдіяльністю людства.
Історичний екскурс
Загальновідомий парадокс Гегеля, що «історія вчить лише того, що вона ніколи нічого не навчила народи». Проте дозволимо собі припустити, що перехід до нового типу цивілізації спонукає нас усе-таки вчитися в історії. Якщо у попередні часи й епохи вона переважно повчала, але не вчила, то тепер вона повинна навчати, а кожен із нас має в неї навчатися.
Звертаючись до історії, можна зазначити, що потреба у зміні наявних норм функціонування та розвитку світової економіки не є чимось абсолютно новим. Уряди і представники бізнесу завжди намагалися удосконалити норми міжнародних економічних відносин і співпраці. Вони не обов’язково були юридично оформлені, але їх конче треба було дотримуватися, інакше порушник норм і домовленостей підлягав прямому й непрямому покаранню, втрачаючи довіру на світовому ринку.
Нинішня ситуація особлива: для неї характерна глобалізація всіх економічних процесів, а також створення такого світового економічного простору, в якому суб’єкти економічної діяльності співіснують на основі принципів рівності, поваги до національного суверенітету та узгодження міждержавних інтересів. Відповідно до цього, поступово засновуються певні організації, на які покладається розробка таких умов міжнаціональних відносин у сфері економіки, які здатні забезпечити використання досягнень сучасної цивілізації. Інакше кажучи, йдеться про новий, а точніше — новітній порядок, при якому нації та окремі фірми здатні отримувати вигоди від наукових досягнень людства й інформатизації виробництва на основі історичного процесу міжнародного поділу праці.
Усвідомлення можливостей і проблем глобалізації спонукало в останні десятиліття порушувати питання про необхідність формування нового світового економічного порядку.
У листопаді 2008?року у Вашингтоні відбулася перша зустріч так званої «Великої двадцятки» (G-20) — керівників 20 провідних країн світу. Це зібрання було зумовлене потребою ухвалення рішень, спрямованих на подолання світової фінансової та економічної кризи. На ньому було прийнято декларацію щодо фінансових ринків та світової економіки.
Саміт «Великої двадцятки» наочно засвідчив, що в умовах глобалізації промислово розвинені країни, які раніше панували на світовій економічній арені, неспроможні самотужки вирішувати проблеми забезпечення безкризового розвитку. Навпаки, величезним потенціалом володіють країни, що розвиваються і саме тепер набувають економічної сили, особливо Китай. У результаті саміту істотно змінилася роль «Великої вісімки» в аспекті розподілу впливу і можливостей у світовій економіці. Отже, можна констатувати: саміт заклав підвалини для нового економічного порядку XXI?ст.
Проте невдовзі з’ясувалося, що розуміння цілей нового світового економічного порядку в різних країнах неоднакове. Особливо істотні розходження констатуються у позиціях розвинених країн і країн, що розвиваються. Є відмінності у зацікавленості американців і європейців у змінах світової фінансово-економічної системи: США задовольняють «пожежні заходи», тоді як країни ЄС є прихильниками радикальних, реформаторських.
У квітні 2009?р. в Лондоні відбувся другий саміт «Великої двадцятки», який ставив за мету відпрацювання спільних дій, спрямованих на подолання світової економічної кризи. Лідери G-20 одностайно погодилися:
«...глобальна криза потребує глобальних рішень». У завершальному комюніке саміту зазначено, що «...благополуччя неподільне, що стійким може бути лише спільне зростання і що наш глобальний план відновлення має орієнтуватися на задоволення потреб і забезпечення робочих місць працюючим та їхнім сім’ям не лише у розвинених країнах, а й у країнах з економікою, що формується як ринкова, і в найбідніших країнах світу, а також відбивати інтереси не тільки нинішнього, а й майбутнього поколінь».
Саміт у Лондоні істотно просунувся у вирішенні питань регулювання економіки, зокрема хедж-фондів, які приваблюють інвесторів високою дохідністю (до 185%). В Україні вони поки що не створюються через відсутність умов, зокрема законів з регулювання ринку дериватів, малий обсяг фондового ринку, психологічну неготовність підприємців до ризиків та відсутність кваліфікованих спеціалістів. Важливішим, із погляду українських реалій, є оприлюднення через Організацію економічного співробітництва і розвитку списку територій, які сприяють уникненню сплати податків. Керівники держав «Великої двадцятки» узгодили санкції проти них у майбутньому. Одночасно у завершальному комюніке зазначається, що рішення саміту не покладе край кризі, але започаткує процес, із допомогою якого її буде подолано.
У липні 2009?р. в Італії зібралися лідери «Великої вісімки». Вони обговорювали переважно екологічні аспекти та ініціативу (щоправда, нову) допомоги бідним країнам у забезпеченні їх продуктами харчування (за підрахунками ООН, на планеті голодує мільярд людей). Остання полягала в тому, що фінансові ресурси, які заможні країни виділяють бідним, потрібно спрямовувати на розвиток фермерства, аби бідні країни могли себе прогодувати. Попри те, що «Велика вісімка» вже не є незаперечним головним форумом для обговорення глобальних проблем, світова спільнота в умовах кризи очікувала принаймні рішень щодо лібералізації світової торгівлі, бо вони вкрай потрібні для створення нового світового економічного порядку. У зв’язку з цим в аналітиці з’явилися оцінки, що в процесі пошуку рішень, спрямованих на вихід із кризи, лідери «Великої вісімки» відмовилися від ліберальних теорій вільного ринку. За таких умов залишається єдиний вихід із ситуації — звернення до методів державного регулювання та фінансового контролю. Насправді вірогіднішим є інший шлях — посилення як ринкових, так і регуляторних функцій.
Поняття нового світового економічного порядку та напрями його формування
Постановка проблеми формування нового світового економічного порядку потребує розробки відповідного понятійного апарату. Тільки так можна перейти від індивідуальних точок зору аксіоматичного характеру, на що тепер багата як економіко-політична, так і наукова література, до певної наукової системи пошуку рішень. Оскільки нічим іншим не можна пояснити того факту, що великі держави, попри усвідомлення проблеми, не спромоглися підійти до неї системно.
Визначаючи термін «новий світовий економічний порядок», його можна задекларувати як установлення єдиних міжнародно визнаних норм, правил і законів, перш за все для попередження та усунення причин виникнення світових економічних криз, що властиві XXI ст. Таке розуміння зобов’язує, з одного боку, розробити і прийняти законодавчо-нормативні акти в системі міжнародного права, а з іншого — створити механізми їх дотримання.
Цільова спрямованість правових основ функціонування нового світового економічного порядку на нинішньому етапі розвитку має усунути головні причини виникнення світових кризових ситуацій. Їх значною мірою зафіксовано на вашингтонському саміті G-20. Серед чинників, котрі призводять до кризи світового масштабу, названо такі: слабкість норм відносно гарантій; непродумані методи управління ризиками; складність і непрозорість фінансових продуктів та надмірне використання кредитів у біржовій торгівлі.
Саме перелічені чинники призвели до появи в економічній системі уразливих місць. Ще більш уразливими є країни, що розвиваються, уряди яких не мають достатньо кваліфікованого державного апарату і потрібних фінансових ресурсів для впливу на бізнес.
Є вдосталь підстав стверджувати, що рішення національних законодавчих і виконавчих органів докризового періоду не відповідали потребам регулювання фінансових інновацій. Причиною нестабільних макроекономічних результатів стали непослідовна і недостатньо скоординована макроекономічна політика та неадекватні структурні реформи. Поєднання наведених обставин спричинило ексцеси і призвело до глибоких потрясінь на ринку.
Формування нового світового економічного порядку означає кардинальну перебудову всіх сегментів економіки. При цьому насамперед необхідно відповісти на виклики щодо концепцій економічного лібералізму, в яких закладені ідеї вільного ринку та його саморегуляції. Для більшості країн вони були основою побудови національної моделі функціонування економіки. Паралельно тривалий час велася дискусія між прибічниками «кейнсіанства» і «монетаризму» про роль держави у регулюванні економічних процесів. Криза показала безпідставність концепції монетаризму, основою якої було положення про те, що ринки апріорі конкурентні і ринкова система здатна автоматично досягати макроекономічної рівноваги. У розпал фінансової кризи практично всі країни, насамперед провідні промислово розвинені, змушені були посилити або перейти на «ручне» управління економікою. Лідери «Великої двадцятки» дійшли однозначного висновку, що ліберальні моделі капіталізму себе не виправдали, і на часі стоїть завдання істотного підвищення регулюючої ролі держави. Пропонується піддавати серйозному аналізу й перевірці всі значні фінансові операції та торговельні контракти, у тому числі на міжнародному рівні. Хоча не йдеться про повну відмову від використання ринкового механізму. У декларації саміту G-20 2008 року про фінансові ринки і світову економіку зазначено: «Ми визнаємо, що реформи виявляться успішними лише у тому разі, якщо базуватимуться на відданості принципам свободи ринків, включно з верховенством закону, поважання приватної власності, відкритості торгівлі та інвестицій, ринкової конкуренції, а також за наявності фінансових систем, що є ефективними і дієво регулюються. Ці принципи, які мають важливе значення для економічного зростання і процвітання, вже допомогли мільйонам людей вибратися із зубожіння, а також значно підвищити рівень життя в усьому світі. Визнаючи необхідність удосконалення регулювання фінансового сектору, ми зобов’язані не допускати зарегульованості, яка загальмувала б економічне зростання і ще більшою мірою звузила б потоки капіталу, зокрема і в країни, що розвиваються».
Вирішуючи проблеми розвитку міжнародної економіки у XXI?ст., не можна не усвідомлювати, що майбутня глобальна парадигма потребує пошуку і визначення новітніх політичних, економічних, соціальних, інфраструктурних, інституціональних параметрів. Це означає, що й на рівнях національних економік неодмінно доведеться вдаватися до таких змін, які забезпечать їх гармонійне функціонування в інтегрованій міжнародній економіці. При цьому не можна розраховувати на традиційні підходи до проектування змін. Світ входить у фазу, коли нарешті мають бути вирішені завдання глобального сталого розвитку та бідності на умовах зміни планетарної поведінки людства.
Нині формуються сприятливі обставини для вирішення споконвічної проблеми ліквідації злиденності. Усвідомлюючи неможливість абсолютної рівності, особливо в економіці, варто створити такі механізми, які б дали змогу всім «грати» в єдиній «прем’єр-лізі». Соціально-економічна нерівномірність розвитку має вирішуватися широким застосуванням глобальних механізмів та інструментів функціонування і регулювання світової економіки. Так звана проблема «нерівномірності розвитку», коли розрив між країнами-лідерами і країнами-аутсайдерами прогресує, буде подолана. Нерівномірний розвиток переважно стосуватиметься окремих конкуруючих компаній, а не національних економік. А долю відстаючих вирішуватимуть лідери на основі злиттів, поглинань або нових механізмів.
Розробка нових правил і стандартів функціонування світового ринку
Процес формування нового світового економічного порядку має розвиватися з урахуванням забезпечення рівних можливостей на вільному ринку не тільки розвиненим країнам, а й країнам, що розвиваються. Доцільно зважати на ту особливість, що сучасний світовий ринок є жорсткою ієрархічною системою, яка орієнтована переважно на збереження розвиненими країнами досягнутих позицій. Для цього використовуються такі методи, як маніпулювання фінансовими ринками, штучне завищення цін на інноваційні продукти тощо. Це не дає змоги економікам, що розвиваються, вирватися з боргового зашморгу і виступити реальним конкурентом економік розвинених країн. Інституціональні структури, функціями яких є управління світовим ринком (МВФ, СОТ, ЄБРР та інші), можуть не тільки ефективно підтримувати цей статус-кво, а й, у разі необхідності, оперативно змінювати правила гри (грати на курсі валют, запроваджувати нові митні правила та обмеження). Відповідно для країн, що розвиваються, залишаються лише ролі аутсайдерів.
Особливо гостро постали проблеми радикальних змін на світовому фінансовому ринку — валютному, банківському, кредитному, фондовому тощо. При цьому кардинальної реформи потребують усі міжнародні фінансові установи, які було створено після Другої світової війни. Йдеться про Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку та Міжнародну асоціацію розвитку), Світову організацію торгівлі (СОТ), Організацію країн експортерів нафти (ОПЕК), Форум країн експортерів газу (ФКЕГ), міжнародні торгові організації та асоціації, Міжнародну організацію праці (МОП), Міжнародну організацію фондових регуляторів тощо. Новітнє обличчя цих інституцій може бути сформоване за умови вирішення чи не найголовнішої проблеми сфери регулювання — розв’язання суперечності між наднаціональним характером інструментів та інститутів світового фінансового ринку і національним характером діяльності регуляторів на користь існування глобального фінансового ринку.
Цілком імовірно, що постане потреба у створенні й нових глобальних установ. Слід з усією серйозністю підійти до пропозицій, котрі лунають із середовища зарубіжних та українських науковців, щодо створення такого роду установ, як міністерство світової економіки, міністерство глобальних фінансів, міжнародна комісія з планування (міждержплан), міністерство світової екосистеми тощо.
Актуалізація проблеми наднаціонального управління пожвавила дискусію щодо розробки Глобальної хартії сталого розвитку, в якій має бути відбито правила і обмеження для всіх гравців світового ринку. Міжнародні фінансові організації повинні набути таких прав, які б давали їм реальну можливість відроджувати глобальну економіку. Особливо таке твердження стосується МВФ, завданням якого має бути забезпечення глобального фінансового регулювання. Це можна здійснити за умов такої міжнародної співпраці, коли не буде жодних підстав засумніватися в об’єктивності, неупередженості та незалежності МВФ щонайменше на трьох напрямах його діяльності: контроль за економічними системами і фінансовими секторами; оцінка впливу політики окремих країн, особливо розвинених, на інші країни і світову економіку загалом; оцінка ризиків, із якими зіштовхується глобальна економіка.
Зрозуміло, що такий напрям розвитку може дати бажаний ефект тільки після розробки і використання механізмів, які б забезпечили істотне зростання рівня надійності світової фінансової системи. Це складне питання, оскільки воно стосується суверенних прав національних держав, бо розширення прав наднаціональної організації означає звуження прав національних урядів. З огляду на те, що такого перерозподілу функцій не уникнути, правомірно порушувати питання про вдосконалення, а точніше — осучаснення міжнародного права. Не можна заперечувати, що з часом МВФ переросте у спеціалізований міжнародний фінансовий інститут, головним завданням якого буде глобальне регулювання.
Розглядаючи функції держави як регулятора економіки, треба враховувати принципово нову парадигму, з якою вона зіштовхнулася. Її позиції у багатьох традиційних сферах істотно поступаються наднаціональним регуляторам. Ставка рефінансування національних банків, курс національної валюти, імпортні бар’єри, експортні субсидії, оподаткування, соціальна політика, освіта, професійна підготовка кадрів — це ті важелі економічного регулювання, вплив держави на які (та багато інших) зміщується на користь зовнішніх регуляторів. По суті, йдеться про те, що вперше в історії уряд має частково відмовитися від своїх суверенних прав контролю на власній території над економікою та іншими сферами суспільного життя. Серед найсміливіших пропозицій щодо розширення наддержавних форм управління економікою слід назвати ідею введення світового фінансового податку, з якою виступив прем’єр-міністр Великобританії Г.Браун на саміті міністрів фінансів країн «Великої двадцятки» у Шотландії 6?листопада 2009?р. Суть нового податку полягає в тому, що він повинен мати глобальний характер, стати частиною нової глобальної економічної угоди і компенсувати банківські провали. Таким чином, якщо досі банки у разі банкрутств (або передбанкрутств) рятували ситуацію за рахунок податкових надходжень, отриманих від клієнтів банків (невинна сторона), то браунівська концепція переносить джерело покриття банківських провалів на їхні спеціальні податкові відрахування.
Зрозуміло, що таку пропозицію не сприймають самі банківські установи. Так, голова Асоціації британських банків А.Найт свій сумнів в ефективності таких податків мотивувала тим, що вони не спрацюють, оскільки потребують досконалого глобального впровадження. Зі складністю впровадження не можна не погодитися, але якщо створити продуману організацію сплати, акумуляції та використання світового податку, то можна було б забезпечити умови для спокійного подолання кризових явищ і зменшити психоз, який охоплює всю фінансово-банківську систему в періоди криз.
Світова економічна криза виявила відсутність високих стандартів функціонування світового фінансового ринку. Їх створення потребує визначення принципів і критеріїв, за якими формуватиметься нове обличчя глобальної економіки. З огляду на причини та наслідки економічних криз межі XX—XXI ст., насамперед останньої, необхідно негайно розробити систему стримування спекулятивних угод і операцій на фінансовому ринку. Особливої уваги потребують так звані короткі продажі, інші незабезпечені і маржинальні операції. При цьому має бути врахована специфіка різних фінансових ринків, знайдені оптимальні співвідношення власних і залучених коштів при здійсненні операцій із фінансовими інструментами.
Дійовому контролю та регулюванню наднаціонального рівня перешкоджає наявність значних національних відмінностей у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, що, як правило, зумовлені історичними чинниками, а не реальним станом розвитку економічного сектору і світової практики. Активи, активний ринок, амортизація, амортизована собівартість фінансової інвестиції, асоційоване підприємство, балансова вартість активу, безнадійна дебіторська заборгованість, близькі члени родини, валютний ризик, відстрочений податковий актив, власний капітал, гарантована ліквідаційна вартість, гудвіл, економічна вигода, злиття, інструмент хеджування, ризик ліквідності — ці та інші стандарти потребують як уніфікації в межах міжнародного економічного права, так і чіткого визначення меж відхилень від них на рівні національних економік.
Загалом, діяльність зі створення системи міжнародних стандартів функціонування світової фінансової системи має орієнтуватися на усунення інформаційної асиметрії. Нинішні події переконливо засвідчили, що головною причиною сучасних криз є недостатня прозорість компаній, котрі працюють на фінансових ринках. Це по-різному виявляється на практиці. Поширені випадки надання інвесторам недостовірної інформації з боку рейтингових агентств. Багато великих компаній вдаються до навмисного викривлення своїх звітних даних.
Не можна не зважати й на інший аспект проблеми інформаційної асиметрії — вона часом виникає і з об’єктивних причин. На це, зокрема, звертає увагу нобелівський лауреат Дж.?Стігліц, зазначаючи, що збільшення прозорості фінансових компаній не поліпшить ситуацію, оскільки річ не в нестачі інформації, а, навпаки, у її надлишку: деривативи настільки ускладнюють сучасну фінансову систему, що інвестор не в змозі оцінити рівень ризику.
Погоджуючись із твердженням про складність сучасної фінансової системи, зазначимо, що це не є підставою для зняття проблеми прозорості в сенсі інформаційної відкритості. Слід брати до уваги те, що прозорість потрібна зрячому. На ринку «зрячий» — це компетентний, обізнаний, кваліфікований, повноправний суб’єкт. Саме зі зростанням загального рівня фінансової грамотності всіх учасників ринку можна зменшити рівень інформаційної асиметрії і наблизити її якщо не до абсолютної симетрії, то до оптимальної. З іншого боку, навіть за наявності повної інформаційної симетрії ринок може бути непередбачуваним, якщо його учасники не навчені користуватися інформаційними потоками, не вміють самостійно визначатися у довірі до рейтингових агентств, звітів, інформаційних повідомлень тощо.
Так, система стандартів має бути підпорядкована забезпеченню більшої підзвітності, посиленню контролю за інвестиційними хедж-фондами і територіями, на яких створюються умови для ухилення від сплати податків. Водночас вона не повинна гальмувати процеси прийняття управлінських рішень і знижувати їхню якість. Навпаки, міжнародна система стандартів має вбивати відразу «двох зайців»: сприяти і покращенню діяльності регулятора, і зростанню ефективності управління.
При цьому слід брати до уваги, що завдяки розвитку телекомунікаційних систем і програмового забезпечення інформація про зміни на фінансових та інших ринках поширюється блискавично. Внаслідок цього рішення щодо переміщення капіталу, продажу і купівлі валют, цінних паперів та боргових зобов’язань приймаються у масштабі реального часу практично рефлекторно і часто інтуїтивно. Крім того, світові фінансові ринки стають непідвладними юрисдикції окремих, навіть найбільших держав. Це створює систему, коли на основі злиттів і поглинань транснаціональних корпорацій виникають нові потужні суб’єкти світової економіки.
Узагальнення причин економічних і фінансових криз останніх десятиліть дає підстави визначити певний перелік стандартів розкриття інформації як для державних регуляторів, так і для потенційних інвесторів та споживачів послуг. Пропонуємо обговорити такі стандарти міжнародного характеру:
1) стандарти про характер фінансових інструментів і діяльність ринкових інститутів: фінансова звітність; інформація про великі операції, злиття та поглинання; дані про керівництво компаній, його професіоналізм, досвід роботи і характер винагороджень; інформація про великих власників та інших осіб, котрі впливають на прийняття рішень;
2) стандарти на операції з позабіржовими фінансовими інструментами, що не регулюються і не обліковуються в банківських балансах (кредитно-дефолтові свопи;
3) інформація про осіб, які приймають рішення щодо емісії акцій, облігацій тощо;
4) стандарти публічності та гласності щодо доброчесності менеджерів і власників компаній фінансового і реального секторів економіки, дії яких призвели або призводили у минулому до банкрутства чи невиконання контрактів;
5) стандарти міжнародного оперативного обміну інформацією регулюючих органів про діяльність ФПГ і ризики, що виникають і (особливо) нарощуються;
6) стандарти посиленого нагляду за хедж-фондами щодо розкриття інформації про трансакції та взаємодію з банками;
7) стандарти транспарентності регуляторів, особливо у питаннях призначення чиновників і прийняття рішень регулюючого впливу;
8) стандарти інформування про винагороди керівників акціонерного товариства, що, на відміну від інших країн, залишається найбільшою так званою комерційною таємницею;
9) стандарти прозорості ціноутворення на енергоносії;
10) стандарти відповідальності керівництва за недостовірність інформації.
Перехід до єдиної світової грошової одиниці
Справжнім каменем спотикання з початком кризи стала проблема єдиної наднаціональної валюти. Зокрема, через американський долар США здійснюють диктат власних інтересів на ринках інших країн, особливо тих, що розвиваються. Фахівці, які вважають необмежену емісію і величезний надлишок долара головними причинами сучасної кризи, вказують на алогічність його використання як засобу подолання останньої.
Генеральна Асамблея ООН у 1974р. «Програмою дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку» визначила необхідність докласти всіх зусиль для проведення реформи міжнародної валютної системи. Насамперед наголошувалося на усуненні її нестійкості, аморфності, зокрема
«...нестійкості обмінних курсів, оскільки це негативно позначається на торгівлі сировинними товарами; підтриманні реальної вартості валютних резервів країн, що розвиваються, через попередження їхньої ерозії внаслідок інфляції та знецінення обмінного курсу резервних валют».
З позицій сьогодення варто переосмислити минуле і з нього почерпнути корисне для вирішення нинішніх проблем. До того ж, з огляду на необхідність посилення ролі наднаціональних органів, розширення системи міжнародно визнаних стандартів фінансової системи, логічною є потреба пошуку відповіді на запитання, чи не доцільно світу перейти на єдину валюту, що зможе обслуговувати як національні, так і загальносвітові потреби економічного розвитку. Так, світова економіка перестала бути нагромадженням національних економік, а переросла у внутрішньо інтегровану мегасистему, яка потребує власних механізмів для свого функціонування. Серед них одним із найважливіших є впровадження єдиної валюти.
Створення наднаціональної валюти — завдання нагальне. При цьому слід дати відповідь на запитання, чи єдина валюта має бути єдиною, чи вона має функціонувати паралельно з національними та колективними валютами як резервна. Стосовно другої частини запитання зазначимо, що функцію резервної валюти виконують спеціальні права запозичення (СДР) Міжнародного валютного фонду. В аспекті формування нового світового економічного порядку важливо вирішувати проблему створення єдиної наднаціональної, тобто загальносвітової грошової одиниці. СДР не виконує функцію засобу обігу. Йдеться про таку грошову одиницю, яка обертатиметься як у міжнародних розрахунках, так і в розрахунках усередині держав у готівковій і безготівковій формах. Це означає, що нова грошова одиниця має бути визнана кожною країною світу як національна. Вигоди від її введення в обіг мають отримати країни як економічного центру, так і економічної периферії.
Для переходу до єдиної світової валюти необхідно насамперед створити умови для розширення руху капіталу, розробити принципи міжнародної і внутрішньонаціональної адаптованості фіскальних систем, субсидій та допомог. Ефекти переходу до єдиної світової грошової одиниці можна буде отримати при пожвавленні міжнародної торгівлі, вирівнюванні цін на фактори виробництва і товари і, зрештою, вирівнюванні рівнів економічного розвитку.
Додатковими проблемами, які доведеться вирішувати у зв’язку із запровадженням єдиної світової грошової одиниці, можна вважати потребу у врахуванні великої диференціації параметрів економічного розвитку, готовність усіх національних урядів виконувати умови забезпечення стабільності валюти. Насамперед доведеться подолати опір США, які найбільше зацікавлені в утриманні позиції долара як міжнародної резервної валюти. Попри це, треба буде «схилити» до прийняття нейтральної єдиної валюти світову ділову громадськість, яка в умовах глобального безладдя і нестабільності демонструє найбільшу готовність до радикальних змін.
Отже, незважаючи на глобальність постановки проблеми, реальні спроби заміни наявних валют у міжнародних розрахунках є не більш ніж пропозиції створення ще однієї валюти (та ще й на базі кількох наявних), яка, по суті, обертатиметься паралельно з провідними. Ці пропозиції також не настільки аргументовані, щоб переконати в необхідності принципової зміни ситуації у системі міжнародних валютно-фінансових відносин. Проте якщо ставиться завдання досягнення радикальних змін у функціонуванні світової економіки, треба радикально змінювати і валютну систему. Для цього необхідно спочатку прийняти за одну з важливих вихідних умов нової міжнародної фінансової архітектури створення нової грошової одиниці, а після цього розробити механізм переходу до неї в усіх міжнародних розрахунках.
Інтереси і позиція України: замість висновків
Україна повинна сприйняти ідею формування нового світового економічного порядку як таку, що прискорить розвиток її економіки та позбавить багатьох «хронічних хвороб». У нових умовах для України відкриваються широкі можливості реалізації свого економічного та інтелектуального потенціалу. Слід також розраховувати на покращення ділового та інформаційного поля бізнесу. Проте в процесі обговорення документів, які ляжуть в основу світових економічних реформ, українські провідники мають домогтися рівноправ’я можливостей у новій фінансово-економічній архітектурі.
Тепер щодо подолання нинішніх вад і їх наслідків. Завдяки наддержавним регуляторним органам можна очікувати обмеження використання світового ринку олігархічними структурами для витікання капіталу й ухиляння від сплати податків. Унеможливиться або істотно зменшиться створення корупційних схем між бізнесом та урядом із використанням міжнародних економічних відносин для втечі в тінь. Зменшаться витрати у сфері грошово-валютних операцій, зросте ефективність розрахунково-платіжної системи. Прискориться формування привабливої для іноземних партнерів ділової етики.
Джерело: http://www.dt.ua/3000/3300/68340/ |
Ternopil Time